Статистика
Онлайн всього: 1 Гостей: 1 Користувачів: 0
Географія сайту
Статистика з 07.12.2015
|
Наш земляк Микола Литвин
Микола Степанович Литвин - уроженець села Єлизаветівка Петриківського району Дніпропетровської області, українець. За фахом інженер-будівельник. Нині пенсіонер. Мешканець Дніпродзержинська. Світ захоплень - поезія і публіцистика. Микола Литвин - член регіональної Спілки письменників Придніпров'я, член міжрегіональної Спілки письменників України, Член Національної Спілки журналістів України, член міського осередку "Просвіта" імені Т.Г.Шевченка, безпартійний. Народився Микола Степанович 11 квітня 1943 року в селі Єлизаветівка в сім'ї колгоспників: батько Степан Корнійович, мати - Параска Іванівна. Батько загинув у 1943 році під час форсування Дніпра на Аульському плацдармі. Мати з двома дітьми залишилася сама. Під час війни горіла хата і сім'я до 1953 року жила в недогорілій хаті. Щоб спорядити дочку на навчання на самостійне життя, мати продала дворище і самі живуть в різних місцях села. У 1962 році Микола Степанович закінчив 9 класів Єлизаветівської школи, а потім навчався в Петриківській заочній школі, де отримав атестат зрілості та права водія. До призиву в армію працював водієм. Восени 1965 року повернувся з армії. Перші поетичні твори написав, перебуваючи на службі в лавах Радянської армії, сумуючи за домівкою, за рідним краєм. Бажання вчитися привело до Дніпродзержинська. Здобув вищу освіту й кваліфікацію інженера теплогазопостачання та вентиляції. Набув досвіду роботи на новобудовах Дніпродзержинська слюсарем, майстром, виконробом. За направлекнням поїхав працювати головним інженером монтажно-будівельного управління на Рівненській АЕС для будування майбутнього селища для енергетиків. Тепер це місто Кузнецовськ. У 1975 році від холодних протягів тяжко захворів. Після чого повернувся до рідного Дніпродзержинська. Його твори друкувалися у газетах: "Димитровец", "Дзержинець", "Знамя Дзержинки", "Петриківські вісті", "Огонь Прометея", "Зоря"; у журналах: "Соціальний захист", "Стожари", "Крила"; у колективних збірках; "Відчуття криниці", "Весняний цвіт" Життя колиска Там, за Дніпром, в прозорый сині, Де небо підпира земля, Село розкинулось в низині, - Біжить в світи дорога звідтіля. Моє село - життя колиска, Єлизаветівко моя. Ти рідна здалеку і зблизька, Людьми уславлена земля. О земляки, мої краяни, Де б не зустріла доля вас, В село своє до ата й мами, Додому вабить повсякчас. Бо те село - життя колиска, Єлизаветівка твоя. Там рідна здалеку і зблизька Односільчан твоїх сім'я. Плацдарм Татові, маминому братику (дядькові Івану) та односільчанам, полеглим на Аульському плацдармі Отак, прикрию сквола очі Й серпанок бачу над Дніпром. Чи, може, хтось мені наврочив: В серпанку тім пливе паром. Отой паром, що переправу В дитинстві правив на Дніпрі - Із боку лівого на правий. Не плав, а свято дітворі. Була ще й інша переправа - В кривавій віхолі... Війна. Те забувать не маєм права, Не все сплива, не все мина. ... І стугонить, дрижить і гнеться, Аульська плавиться земля. Плацдарм в снарядах, мінах рветься. В уяві з татом там і я. Ось пливемо, а пліт гойднеться І майже сторч від хвиль стає. За мить він берега торкнеться, Вже дна веслом тут дістаєм. По груди в воду і на берег, "Вперед! Вперед!" - веде комбат, І ми крізь вирви і крізь терен, В приціл гвинтівка й автомат. Усі біжать, і я між ними, І поруч мене мій татусь. Вищать і падають скрізь міни. Як поміж них я проберусь? Та біжимо все вище й вище. Там залізниця - наш рубіж. Побіля скроні кулі свищуть. Повітря - хоч ножем розріж. Не продихнути... Що ж то буде? Ворожа міна ось летить - Та й біля тата... Люди! Люди! І... тиша, досі ще кричить.
Земле моя
Усі твої ми, земле, діти, Від тебе і до тебе довго йшов. Блукав світами, ніде правди діти, Але ріднішу тебе не знайшов. І ось я твій, маленька Батьківщино, Старий Дніпро, криниця край села. Любов моя, незрадная дівчино, До тебе знову стежка привела. Вчителю (З.Я.Затерянській) У далечінь біжить дорога В очицях вашого вікна... А я б сидів біля порога Й Вас слухав зранку до темна. Мені, як пісня, Ваше слово, За ним ітиму знов і знов. Воно - життя всього основа, В нім материнська є любов. Якщо життєвий шлях мій довгий, Його невтомно весь пройду. В своє село, в той край медовий На зустріч з юністю прийду. Хай як життя, біжить дорога - Спочатку ладен всю пройти, Щоб біля Вашого порога Підтримку, впевненість знайти... Шкільні дзвінки давно нечутні На відпочинку й Ви давно. В серцях Ви наших незабутні, Хоч не турбують Вас з райвно... Вас гне донизу час зловісно, Блукає в пасмах сивина. Незваний спільник наш незлісно - Сподвижник нашої вини: Вини за зморшки Ваші ранні, За думи з ночі до видна, Щоб для країни меж безкрайніх, Зростала б мудра дітвора. І на землі, для всіх єдиній, Кріпилась дружбою сім'я. У вірності крил лебединих Людьми уславилась земля. Якщо в життєвій коловерті Не шлемо вісточки ми Вам, Ми з Вами, вчителю, відверті, Тільки за все пробачте нам!
Краю мій О краю мій, до тебе серцем лину Де жайвір в небі дзвінкогомінкий, І де буяння чебрецю, й полину,
І спів дівочий ніжний та дзхвінкий. Де б я не був, заплющу лишень очі - Знов бачу переправу і паром. Багряні сняться ще з дитинства ночі І заводські заграви над Дніпром.
О краю мій, моя єдина втіха, В тобі любов і молодість моя. Ти у житті моїм найважливіша втіха - Людьми уславлена земля!
Домівка Дніпродзержинськ лівобережний, Мов птах випростує крило І наступає обережноНа моє ріднеє село. Я іду по межі двох околиць, Межи містом іду і селом. В лісосмузі рву жменю шовковиць, Що садив мій дідусь-агроном. На розпутті стою, на розпутті - Десь між містом стою і селом. Всі стежини отут не забуті, Шелюги, сон-трава за горбом. Так стою і вдихаю духмяний, Повний спогадів степу настій, І від щастя я майже що п'яний, Бо всміхаюсь билинці хисткій. І куди повернути - не знаю. Кам'янський, а село бачу в снах - Дотепер слід дитинства шукаю На м'яких чебрецю килимах. А чи берегом правим славути На Аульський плацдарм забреду - Де відлуння війни досі чути, Там слід батька-солдата знайду. Довелось мені жити й за нього - Він молодший від мене тепер. Хто не знав свого батька живого, Та в душі він тживий, не помер. Придніпров'я, моя ти домівко, Значить доля у мене така, Що з Дніпром поріднився довіку - Він крізь серце моє протіка.
|
Вітаємо Вас на нашому сайті!
Наша адреса
51831 Дніпропетровська обл. Петриківський район село Єлизаветівка Центральна площа,3 тел. (805634) 23116 elisshkola@i.ua
Національно-патріотичне виховання
Діти України за здоровий спосіб життя
Календар
« Березень 2024 » | Пн | Вт | Ср | Чт | Пт | Сб | Нд | | | | | 1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 |
|