Понеділок, 18.12.2017, 01:22
Вітаю Вас Гість | RSS

Єлизаветівська СЗШ

Ми вдячні вам за ще одну весну...
Міні-чат
Наше опитування
Мої улюблені шкільні предмети
Всього відповідей: 378
Прогноз погоди
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Географія сайту
Статистика з 07.12.2015

Flag Counter

Із сивої давнини...

Чотири століття тому від північного кордону безмежних причорноморських рівнин до Тясмину, до тих місць, де Псьол, Ворскла і Оріль вливаються своїми водами у Дніпро, розкинулися дрімучі ліси. Раз у раз ліс переходили  у степ. Знахабніла і гонориста польська шляхта після Люблінської унії 1569 року, якою було оформлено остаточно об’єднання великого князівства Литовського з Польщею в єдину Річ Посполиту, посилено почала проникати на українські землі. Захоплення польською шляхтою українських земель вело до повного закріпачення українських селян. Жорстокий соціальний гніт поєднувався з не менш жорстоким національним та релігійним становищем. Одне за одним спалахували народні повстання. Найбільш мужні, рішучі люди йшли у степи південної України й ставали козаками. Центром українського козацтва була Запорізька Січ, перенесена в 1554 році Дмитрієм Вишневецьким із річки Самари за дніпровські пороги. Войовниче козацтво вело активну боротьбу з Кримом та Туреччиною і служило захистом південного кордону. Близькість татар, віроломство і підступність ворога вимагали від козаків особливої пильності. Щоб запобігти віроломному нападові, створювалися сторожові пости. Біля цих постів часто оселялись козаки і навколишні селяни, де вони й вели своє господарство. Особливо великі господарства засновувала козацька старшина. Тому що весною і влітку козаки були на Січі, в походах, а взимку займались господарством, їх поселення так і називалися – зимівники. Один із таких зимівників виник на місці теперішнього села Кирилівки в кінці ХVІ ст.. Відомо, що Курилівка – дуже давнє запорізьке поселення. Володарі його Куриловичі, які були в близьких стосунках із Завадовськими, яким ця місцевість почала належати у ХVІІІ ст..
У першій половині ХVІІІ ст.. власником земель на лівобережжі Дніпра був Яків Васильович Завадовський. Він називав дану місцевість своєю вотчиною, що вказує на володіння цією землею здавна. Завадовський турбувався про подальше розширення своїх земель, свого господарства і в середині ХVІІІ ст.. поряд із Курилівкою почало швидко зростати друге поселення – Бригадирівка. Воно називалося так тому, що Завадовський був військовим і мав чин бригадира. Це село було вже загальновідомим до 1767 року, про що свідчить наявність своєї церкви Покровської. В дрібних селах і слободах своїх церков не було. Бригадирівка стояла при самому Дніпрі на низькому і сирому місці. Навесні при розливах Дніпра село заливало водою. Це ж траплялось і восени, коли йшли великі дощі. Також було оточене пісками і в суху погоду землі засмічувались пісками. Все це створювало значні труднощі і непевність у веденні господарства. У зв’язку з цими несприятливими для життя умовами, селяни поступово залишали старі місця і відходили далі від Дніпра. За рахунок переселення людей з Курилівки та Бригадіривки до річки Чаплинки, там швидко зростала слобода Петриківка. Але значна частина населення Бригадирівки і Курилівки обрали собі місце проживання далі від Дніпра на більш підвищеній і зручній місцевості.
Перші селянські хати витягнулись довгою лінією над річкою Бовтівкою. А далі широко розкинулась болотиста місцевість Чарикомиші. Сам Завадовський, перебуваючи в діючій армії, зайнятий службою, доручив управління вотчиною своєму підданому Олексію Виноградському. Виноградський закінчив церковно-приходську школу в селі Курилівка і взагалі відзначився спритністю. Старшим прикажчиком він звернув головну увагу на заселення в «завадовщині» нової слободи. Побудувавши нову слободу, заселив її осілим населенням. Затим звернувся до Завадовського з проханням дати назву заснованій у 1772 році новій слободі, а також дозволити йому побудувати церкву, перенісши її з покинутої Бригадирівки. Завадовський побажав, щоб село було назване Єлизаветівкою. Очевидно, на честь імператриці Єлизавети, за правління якої він зробив кар’єру.
В 1783 році в Україні було запроваджено подушний податок і в зв’язку з цим проведено загальний перепис населення. З травня 1783 року вийшов указ, за яким кожен селянин залишався на місці проживання і в тому званні, де і як записаний за останньою ревізією. Цей указ вводив кріпосне право в Україні, яке вже до цього оформилось по всій російській державі.
Розуміючи необхідність постійного духовного впливу на селян, Завадовський в 1785 році закінчив будівництво церкви в селі. Таким чином, у другій половині ХVІІІ ст.. село Єлизаветівка перетворилось на типовий кріпосницький маєток. Селяни змушені були виконувати тяжкі повинності на користь поміщика і церкви. Кінець ХVІІІ ст.. і перша половина ХІХ ст.. – період найжорстокішої кріпосницької експлуатації селян в Україні. Кріпосницький гніт ставав все тяжчим для єлизаветівських селян. Чимало їх тікало з Єлизаветівки до Петриківки, яка була вільним державним поселенням. Князь Потьомкін заборонив приймати в общину прийшлих людей. Поміщики вдавалися до насильства. Завадовський захопив силою родючі чорноземні ґрунти на схід від Петриківки, збільшивши свої володіння. В першій половині ХІХ ст.. селяни Єлизаветівки потрапили до нових власників Барятинських. У 50-х роках ХІХ ст.. маєток належав Олімпіаді Барятинській. Головною формою експлуатації селян у маєтку Барятинської була панщина. Становище єлизаветівських селян ставало нестерпним. Панщина досягла 4 і навіть 5 днів на тиждень. Крім цього, необхідно було платити оброк та виконувати різні натуральні повинності – перевозити своїм тяглом дрова, камінь, ремонтувати мости, церкву тощо. Селяни платили церкві десятину, обробляли 120 десятин церковної землі. За найменшу провину селян сікли різками, заковували в кайдани, віддавали в солдати, а служба в армії тривала 25 років.
Сама Барятинська в маєтку не жила, а лише наїжджала час від часу. Вона постійно мешкала в Петербурзі, а селяни були віддані на повну сваволю управляючого, німця Гофмана. Прояви класової боротьби, її загострення були тим сильніші, чим більше селяни розорялися панщиною, роботою, непомірними поборами, здирством поміщиків та чиновників. В Україні масового характеру селянські заворушення набули в 1855-1856 роках, які відомі під назвою «Київська козаччина» та «Похід у Таврію за волю». У маєтку Барятинської класові протиріччя теж надзвичайно загострилися і селяни були готові до повстання. Цим пояснюється сила і довготривалість селянського руху в маєтку Барятинської і, зокрема, в селі Єлизаветівці проти кріпосницьких пережитків під час реформи 1861 року і в пореформені роки.
У 1865 році відбувся новий виступ селян, під час якого було вбито помічника управляючого маєтком Ковальова. Повітові та губернські власті добре розуміли, яку небезпеку являє собою рух селян в Єлизаветівській волості та в багатьох селах повіту. На кінець 1865 року хвилювання селян охопили значну територію, на якій нараховувалось близько 10 000 ревізьких душ селян. Втративши реманент, худобу, продані за недоїмки, переконані в тому, що виконання викупного договору призведе до остаточного розорення і зубожіння, селяни не припиняли боротьби. А коли губернатор розпорядився провести новий продаж селянського майна на недоїмку, селяни озброїлись, чим могли, і не допускали до села чиновників, які приїхали для опису майна. Про події в Єлизаветівській волості стало відомо Олександру ІІ. У звіті шефа жандармів царю багатьом фактам давалась неправильна оцінка. Виступи селян чиновники ІІІ відділу пояснювали випадковістю, утисками волосного старости, бездіяльністю і неоперативністю мирового посередника і тому подібне. Але заворушення селян у маєтку Барятинської, які тривали до 1866 року, показують, що основною їх причиною була ненависть селян до феодально-кріпосницького гніту і до намагання поміщиці та державної бюрократії зберегти кріпосницьку експлуатацію в дещо зміненому вигляді. Виступи в маєтку Барятинської мали багато спільних рис із селянськими повстаннями в інших селах України і селянським рухом взагалі. Їм також були властиві стихійність, розрізненість, відсутність єдиної програми дій. Після реформи в селі міцніше пускали коріння капіталістичні відносини, які вели до крайнього зубожіння селян і до так званого «розселянювання», тобто перетворення селян-власників у неімущих чи мало імущих батраків. Садиба і польовий наділ землі становили в середньому три десятини в той час, коли селянській сім’ї для більш-менш терпимого життя потрібно було б п’ять десятин землі. Отже, найтяжчим злом для селянина було малоземелля. Багато поміщиків не могли пристосуватись до потреб капіталістичного розвитку, який вимагав інтенсивного сільськогосподарського виробництва, застосування машин і вільнонайманої робочої сили. Вони продавали свої землі. Так, у 1839 році було оголошено про продаж понад 30 тисяч десятин землі поміщика Завадовського.
Вітаємо Вас на нашому сайті!
Наша адреса
51831
Дніпропетровська обл.
Петриківський район
село Єлизаветівка
Центральна площа,3
тел. (805634) 23116
elisshkola@i.ua
Національно-патріотичне виховання
Діти України за здоровий спосіб життя
Пошук
On-line годинник
Календар
«  Грудень 2017  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031
Календар свят

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання


Новини освіти

Copyright MyCorp © 2017
Конструктор сайтів - uCoz